1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
Вівторок жовт. 17

Зустріч з лицарем української музики Тарасом Компаніченком

PDF Друк E-mail

Зустріч з лицарем української музики Тарасом Компаніченком

8 грудня 2016 р. в Бучанській Українській гімназії за сприяння Науково-дослідного інституту українознавства відбулася творча зустріч зі справжнім лицарем української музики, глибоким знавцем і дослідником давніх українських музичних творів, відомим кобзарем, лірником, поетом, композитором Тарасом Компаніченком. Зустріч була присвячена ознайомленню молоді із музичним мистецтвом українського бароко, ренесансу, творчістю українських поетів та композиторів XVII–XIХ ст. Зазначені теми включені до шкільної програми з художньої культури, української літератури, історії України.

На початку концерту митець сказав, що хоче, аби музична подорож у минуле не була нудною, попри складність музичного матеріалу.

Концерт розпочався зі спільної молитви. У виконанні кобзаря прозвучала «Пісня третя Пресвятій Богородиці» (Зі співаника початку XVIII ст.). Зал хором співав слова: «Роже слічная, Діво чистая, вдячне пахнучая! Подай нам руку, не дай на муку, матко милосердная!».

Спочатку голоси дітей звучали несміливо, але Тарас Компаніченко зазначив, що не потрібно боятися співати разом, бо це, у першу чергу, вияв довіри один до одного і відчуття плеча товариша, хоровий спів популярний у багатьох країнах Європи.

І вже другий музичний твір – старовинну колядку «Діва сина рождає» – співали всі разом.

«Обніміть один одного за плечі і будемо співати ще одну пісню до Різдва. Коли ми хочемо об’єднатися з господарями, то виконуємо «Пастирську пастушу пісню». Пастушки всюди зображуються в національних строях», – сказав співак. І в залі гучно лунали слова старовинного канта «Треба, треба, браття камрати, Рождшуся Богу поклін віддати».

Наступна сторінка музичної подорожі була присвячена патріотичній поезії XVII–XVIII ст. Вона розпочалася з 1626 року – твору на слова богослова і видавця Тараса Земка «На герб князя Стефана Святополк-Четвертенського».

Патріотичними мотивами були пройняті твори Івана Величковського, поета із Полтави, модерніста, «Нині чистая Діва Ісуса рождає», Григорія Грабянки, музика Дмитрія Туптала, духівника Івана Мазепи, «Войська Запорозького воїн знаменитий» (1710), Григорія Сковороди «De libertate» (1757).

Лірична сторінка зустрічі розпочалась із «Вечірньої пісні» (Тихесенький вечір на землю спадає) Володимира Самійленка, музика Кирила Стеценка. Володимир Самійленко похований на Київщині, у Боярці, молодомузівець, у кінці ХІХ ст. разом із Б. Грінченком, М. Міхновським, М. Кононенком та ін. створив Братство тарасівців, першу організацію, яка порушила питання відокремлення України від Російської імперії.

Перед виконанням пісні на слова Лесі Українки «Трагедія» Тарас Компаніченко акцентував увагу, що цей твір поетеса присвятила двоюрідній сестрі Людмилі Старицькій-Черняхівській, матері поетеси і перекладача Вероніки Черняхівської, яка була закатована у застінках Лук’янівської в’язниці у 1938 р. «Трагедія» – це твір-алегорія, часто для наших борців за волю тільки їхня боротьба і є можливістю до життя, якщо вони знімуть панцир, перестануть боротися – одразу загинуть. Це твір-посвята жінкам теперішньої нашої України, які мусять мати мужнє серце.

Пам’яті наших бійців, які загинули на Сході України під Щастям, Мар’їнкою, Іловайськом, Широкиним, Золотопіллям митець присвятив авторський твір «Дума про Савур-Могилу».

Насамкінець прозвучав поетичний гімн України на слова Василя Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці»:

Я проллюся крапелькою крові
на твоє священне знамено.

Наприкінці зустрічі діти подарували квіти і пам’ятний сувенір: «Щоб він нагадував Вам про нашу гімназію».

Завершився концерт, та не завершилася зустріч, митця одразу оточили діти. І розпочався майстер-клас із гри на народних інструментах. А потім гостя обступили вчителі гімназії, разом заспівали українських народних пісень та пісню на слова Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо». Так, замість запланованого годинного концерту зустріч тривала близько чотирьох годин.

Тарасу Компаніченку вдалося запалити вогники дитячих душ, пробудити справжню любов до України, але без надмірного пафосу, а теплом свого серця, високою майстерністю, великою ерудицією. Це був вечір єднання дітей, учителів, батьків, де кожен по-своєму пережив музичні наративи, але почуття братерства, віри в себе і свій народ, у непереможність і нескореність української нації об’єднало усіх і дало крила віри і любові у непростий для України час.

Колектив Бучанської Української гімназії і Науково-дослідний інститут українознавства висловлюють глибоку подяку Тарасу Компаніченку за долучення молоді до мистецької спадщини українського народу та формування свідомого патріотизму підростаючого покоління.

Олена Газізова
cтарший науковий співробітник відділу освітніх технологій
та популяризації українознавства НДІУ

 
© Всі права захищені
test